Самовиховання як педагогічний чинник розвитку особистості

Abstract

У статті проаналізовано вплив самовиховання для піднесення особистості; висвітлено обставини самовиховання в закладах освіти, психолого-педагогічні утруднення і питання, котрі вповільнюють організацію цього процесу, позначені напрями їх вирішення. Розглянуто шляхи, методи та прийоми самовиховання. Відображено недостатню педагогічну готовність особистості до психолого-педагогічного управління самовихованням. Також у статті розкриваються можливості використання ідей щодо самовиховання, оскільки одним із важливих чинників формування є особистість. Оскільки самовиховання є складним процесом, його необхідно втілювати внутрішніми передумовами, котрі характеризують ефективність самовиховання: впевненість, переконливість та самокритичність; вимоги й основи, життєві настанови; достойність і відважність; звички та вправність самоконтролю й саморегулювання; застосування теоретичних основ самовиховання й володіння методикою самовдосконалення; усвідомлення настанов на злагоджене та різностороннє самовиховання; педагогічне бажання до активної, цілеспрямованої роботи над собою. Проаналізовано стадії самовиховання: 1) розуміння потреб своєї діяльності; 2) самопізнання, гостра самооцінка особистості у своїй діяльності й поведінці; 3) вміла робота над собою, створення алгоритму щодо норм поведінки; 4) організована реалізація алгоритму самовиховання; 5) самооцінка, самоконтроль і самокоригування дій і поведінки. Розкрито низку послідовно взаємозалежних і взаємозумовлених шляхів діяльності над собою в педагогічному ході, схарактеризовано значимість кожного з них. Перелічено головні методи самовиховання. Проаналізованим дослідження було доведено, що одним із вагомих напрямів розв’язання проблеми є активізація самовиховання, оскільки бажання професіонала щодо саморозвитку, самопізнання, самоактуалізації убезпечує його фахову стійкість, належний щабель фахової компетентності і незмінне фахове піднесення.